Добрива під ріпак. Коли і які?

Середня врожайність ріпаку в Україні нижча, ніж в інших країнах Європи. Тому для отримання високого рівня врожайності необхідне вчасне та якісне виконання усіх агротехнічних заходів в поєднанні з внесенням мінеральних добрив, при чому особливу увагу потрібно звернути на мікроелементи. Ключовим періодом вегетації озимого ріпаку є осінь. У цей період відбувається поява сходів, формування вегетативних та генеративних органів і переважної частини (близько 70%) кореневої системи. Побудова правильної системи живлення сприятиме потужному розвитку рослин, накопиченню в них білків та цукрів, а також гарному проходженню зимового періоду та швидкому відновленню вегетації навесні.

Мінеральні добрива під ріпак вносять в один із наступних періодів:

1. внесення під основний обробіток ґрунту;
2. припосівне;
3. по мерзлоталому ґрунті;
4. позакореневе підживлення.

Ріпак виносить з ґрунту дуже велику кількість поживних речовин. На створення 1 т насіння з відповідною масою соломи він виносить 50-60 кг N, 20-25 - Р2О5, 40-50 кг К2О. Відтак, внесення добрив доцільно проводити навіть на ґрунтах з високим рівнем родючості.

Фосфорні та калійні добрива під цю культуру вносять восени, під основний обробіток ґрунту. Якщо культура вирощується на піщаних або супіщаних ґрунтах, 30-50% калійних добрив можна вносити рано навесні (це зумовлено високим рівнем вимивання калію в таких ґрунтах).

Восени достатньо внести 30-40 кг/га д. р. азоту. Винятком є ситуація, коли попередником його були зернові культури. У такому випадку по стерні вносять 20-30 кг/га азоту. Навесні ріпак підживлюють азотом у 2 етапи: 2/3 норми (не більше ніж 100 кг/га) по мерзлоталому ґрунту, а решту - на початку стеблування. Роздільне внесення азоту підвищує ефективність дії добрива, особливо для тих сортів ріпаку, що характеризуються низьким вмістом ерукової кислоти. Оптимальна норма внесення макроелементів становить N80−120P60−90K60−90.

Не менш важливими для отримання високого рівня врожаю ріпаку є мезо- та мікроелементи:

1. ріпак є високочутливою до наявності в ґрунті сірки культурою. Без цього елементу здатність рослини засвоювати азот суттєво знижується, рослини відстають у рості, у них утворюються деформовані стручки з малою кількістю насінин. Сірковмісні добрива зазвичай вносять під основний обробіток ґрунту у нормі 30-80 кг/га д. р. Підживлення по листу проводять лише за гострого дефіциту сірки. У такому випадку вносять 6-8 кг/га сульфату амонію не пізніше, ніж на початку фази цвітіння;
2. не менш важливим для озимого ріпаку є бор. Цей елемент відіграє важливу роль у заплідненні квіток, підвищує еластичність тканин, що знижує розтріскування стручків, а також відповідає за еластичність кореневої шийки під час морозів і активного росту. Через малу рухливість цього елементу в рослині бор вносять і під основний обробіток (близько 25% від загальної потреби), і навесні при позакореневому підживленні (не більше 3 кг/га). Найчастіше його вносять у баковій суміші з пестицидами або рідкими добривами;
3. магній. Внесення 40-50 кг/га МgО сприяє розвитку кореневої системи, підвищує вміст олії у насінні та підвищує врожайність на 2-5 ц/га.

Вибір добрива для живлення ріпаку повинен ґрунтуватися на результатах аналізу ґрунту, попередній культурі сівозміни, кліматичних умовах, генетичних особливостях гібриду тощо.