Шкодочинність хлібного туруна

Хлібний турун є одним із найнебезпечніших шкідників озимих зернових. Пік його шкодочинності припадає на вразливі фази розвитку озимини. Шкоди посівам завдають як імаго, так і личинки туруна. Як же виглядає цей шкідник? У чому саме полягає його шкодочинність та за допомогою яких заходів можна проконтролювати хлібного туруна?

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД ТА ПОШИРЕННЯ

Личинки хлібного туруна мають брудно-біле або темно-буре забарвлення тіла, довжина якого не перевищує 25 мм. Ширина передньої частини черевця личинок може у 2-2,5 раза перевищувати довжину тіла. На кінці тіла личинки туруна мають 2 характерні відростки.

Личинка хлібної жужелиці

Довжина тіла дорослих особин становить 13-16 мм. Верхня частина тіла має смолянисто-чорне або темно-коричневе забарвлення, а нижня - буре. Вусики, ротові органи та ноги буро-червоні. Надкрила опуклі та мають 9 глибоких поздовжніх смужок, що розділені лініями. Як і у переважної більшості турунів, ноги короткі та міцні.Хлібний турун поширений по всій території України, але найбільш розповсюджений у Степовій зоні.ШКОДОЧИННІСТЬНайбільшої шкоди посівам озимих культур завдають личинки хлібного туруна. В місцях масового поширення шкідника відбувається істотне зрідження посівів.Поширенню хлібного туруна сприяють наступні умови:

1. сівба озимини після стерньових культур;
2. великі обсяги втрат зерна під час збирання;
3. наявність на полі падалиці;
4. опади та помірно тепла температура повітря у другій половині літа.

Живиться хлібний турун надземною частиною рослин. Дорослі особини також можуть поїдати зерно. Личинки насамперед пошкоджують сходи культури та листя. У разі сніжної зими личинки можуть харчуватися навіть під сніговим покривом, затягуючи листя до нір, у яких зимують.Масове заселення посіву хлібним туруном може призвести до необхідності підсіву або й повного пересіву поля.

СПОСОБИ КОНТРОЛЮ

Агротехнічні заходи з контролю чисельності та поширення хлібного туруна полягають у наступному:

1. дотримання сівозміни;
2. збирання врожаю зернових у стислі терміни з мінімальними втратами;
3. видалення з полів соломи та пожнивних решток попередньої культури;
4. лущення стерні з подальшою оранкою на глибину 20-22 см;
5. проведення триразової культивації з боронуванням у період між оранкою й посівом;
6. знищення падалиці.

Хімічний контроль проводять за допомогою обробки посівів препаратами на основі таких діючих речовин, як диметоат, хлорпірифос, діазинон тощо. Це можуть бути такі препарати: Бі - 58, Шаман, СуперБізон, Нурел Д.